Профілактика наркоманії може бути ефективною, тільки тоді коли вона здійснюється комплексно і системно, а не є розрізненими програмами, різними за концептуальною основою та структурою. Психотерапевтичні техніки та прийоми утворюють методологічну базу психопрофілактики; провідну роль вони можуть грати при роботі з дітьми та підлітками, у яких адиктивна поведінка є поведінковим проявом внутрішньоособистісних проблем, а також на етапах реабілітації пацієнтів, що вже захворіли на наркоманію, як безпосередньо з ними, так і членами їх сімей.
У розробленій нами програмі реабілітації наркозалежних заходи вторинної та третинної профілактики, спрямовані на запобігання зриву після лікування в стаціонарі, пролонгацію терапевтичної ремісії та профілактику незворотніх змін особистості та соціальної дезадаптації, що проводяться поетапно “step by step » та спеціалізувати психотерапевтичні зусилля, здійснюючи справді клінічний індивідуальний підхід до кожного аддикту та його сім'ї.
На першому, етапі реабілітації, що здійснюється в наркологічному відділенні, метою є реадаптація пацієнта після детоксикації до нових тверезих умов існування (фізіологічних та психічних) у широкому значенні слова. З цих позицій ми вивчаємо роль сім'ї та корекції порушень сімейних взаємин у профілактиці дезадаптації залежного, формуванні його тверезого способу життя. У літературі досить широко висвітлюється проблема співзалежності у членів сім'ї (подружжя, батьків), якоюсь мірою ця тема стала модною.
Стан нинішньої сім'ї –мікросоціальної групи, де здійснюється виховання та первинна соціалізація дітей, можна охарактеризувати як довгострокову кризу ціннісного устрою суспільства, пов'язану як із старими проблемами сім'ї, так і новими, і, насамперед, аномією суспільства – станом суспільства, що характеризується негативним ставленням до моральних норм. Маргінізація суспільства проявилась у порушенні наступності поколінь, протестному позиціонуванні молодіжної субпопуляції, зростанні споживчо-інфантильних настроїв як підґрунтя девіантного (адиктивного) способу життя.
Американські психологи давно встановили ознаки сім'ї, у якій декілька членів вживають хімічні речовини. Вони виділили кілька спільних рис такої «хворої сім'ї»:
- Хвора сім'я живе у страху та вчить страху інших;
- У хворій сім'ї вважається, що для щастя та успіху потрібно мати гроші, робити їх або одружитися з ними;
- У хворій сім'ї вважають: для того, щоб стати гідною особистістю, потрібно отримати схвалення оточуючих, а особливо схвалення самої сім'ї;
- Хвора сім'я відчуває, що її члени повинні триматися разом і залежати один від одного аж до ізоляції від зовнішнього світу. Винятком є випадки, коли члени сім'ї знаходять подібних до себе.
- Хвора сім'я вчить, що має рацію той, у кого влада, і що тільки шлюб може зробити людину повноцінною особистістю.
- Хвора сім'я вчить пристосовуватись до емоційних порушень і ревниво ставитися до того, коли хтось із її членів звертається по допомогу.
- Любов'ю в хворій сім'ї називають жалість і турботливість, за допомогою цих почуттів та почуття провини сім'я намагається втриматись разом. У сім'ї багато очікувань щодо один одного.
- Хвора сім'я не може жити сьогоденням. Вона спирається лише на досвід минулого, майбутнє сприймається як щось страшне. А жити спокійно та мирно на сьогодні не виходить.
- Хвора сім'я розквітає від збудження і вчить за допомогою хворобливого досвіду.
Найважливішими серед ознак «хворої сім'ї» з досвіду досліджень (методика Шварца, тест Сонді та інших.) та даним літератури є деформована або несформована система етичних цінностей у її членів і, насамперед, у дітей, серед яких на перше місце виступає прагнення до отримання задоволень (гедонізму) та стимуляції (підстібання своєї свідомості та емоцій ззовні легкодоступними способами, хімічними речовинами) на противагу низькій орієнтації на добро, співробітництво, досягнення (що характерно більше для контингенту здорової молоді), а також слабке «его», фрагментарність сприйняття, низький рівень соціальної компетенції, комунікабельності, у зв'язку з чим молода людина почувається комфортніше в асоціальних компаніях, які вживають ПАР з низьким ступенем соціальної стимуляції, ініціативи та відповідальності .
Істотною ознакою «хворої сім'ї», як і суспільства в цілому є анозогнозія щодо алкоголю та наркотиків, що виявляється відмові суспільства розглядати залежність як хворобу і схильність бачити в ній лише «поганий характер», «слабоплавство» або «розбещеність».
Актуальною проблемою є допомога сім'ї, яка зіткнулася з вживанням дитиною наркотиків або ПАР. З різних причин батьки схильні часто не помічати трагедії і створюють цілу систему захисних механізмів, перш ніж ознаки залежності будуть помітні. Серйозною перешкодою раннього виявлення наркоманії та алкоголізму є механізм захисту у батьків та дітей. Захисні механізми- це своєрідний спосіб втечі від стресу і проблем, від визнання того, що дитина залежна (вживає, поширює наркотики), і від наслідків, пов'язаних з цим визнанням.
Однак, дотримуючись заповітів З.Фрейда, слід розуміти захисту також як відсталі психічні освіти, які дозволяють батькам здійснювати психологічну підтримку хворому члену сім'ї, емпатувати йому, вселяти надію на одужання. Так, проведені нами дослідження типу сімейних взаємин батька з хворою дитиною (120 опитаних) -аддиктом (тест АСВ), виявили значні відхилення та спотворення в стилях виховання.
Основними компонентами сімейної терапії та профілактики можуть бути такі принципи:
- Не допомагайте, якщо вас не просять
- Я не можу змінити іншу людину
- Я можу змінити себе
- Змінюючи сам, я створюю для інших умови змінюватись по відношенню до мене.
При роботі з сім'єю з метою вторинної та третинної профілактики терапевту перед проведенням профілактичної програми необхідно зрозуміти:
- Яка природа безпосередньої кризи?
- Який емоційний стан сім'ї на даний момент?
- Якою є історія чи патерн вживання, включаючи періоди тверезості?
- Якою є історія попереднього лікування, спроб втручання з боку сім'ї?
- Який ступінь пособництва та співзалежності у сім'ї?
Терапевту необхідний союз із сім'єю. Його завдання - встановити контакт із членами сім'ї та залучити їх до процесу лікування. Необхідно враховувати той факт, що ми маємо справу із закритою системою. Терапевт повинен ніби «ввести» надію. Треба дозволити членам сім'ї розповісти їхні історії та генеалогічне дерево. Терапевту необхідно перекласти ідею «патології» на спроби сім'ї вижити, пристосуватись впоратись.
Дуже важливо оцінити такі моменти: які фактори, що викликають вживання, становище із вживанням інших членів сім'ї, які сімейні ресурси; яка поведінка (і чия) є пособницькою; які взаємини побудовані навколо вживання, як це вплинуло на взаємини; оцінити психічний стан; ступінь безпеки домашньої обстановки. Розвиток комунікації членів сім'ї виявиться у цьому, що члени сім'ї виражатимуть свої почуття, вчитись працювати з агресією, образами, соромом, страхом. Далі створюється можливість формування нових установок, патернів конструктивної поведінки. Дуже важливо дати зрозуміти членам сім'ї, що проблеми не припиняться після того, як залежний перестане вживати. Що кожен потребує власного одужання.
Список літератури:
Барабанова Л.В. Реабілітація наркозалежних в умовах наркологічного стаціонару, – Видавництво Воронезького держуніверситету, – Воронеж, 2007.
Барабанова Л.В. , Животягін Е.М. Профілактика в умовах наркологічного стаціонару: точки докладання зусиль та підходи/Матеріали другий наук.-практич. конференції "Актуальні питання наркології: лікування, реабілітація, профілактика"-м.Варна,2012.
Барабанова Л.В. Філозоп А.А. Модель психотерапевтичної допомоги хворим із наркотичною залежністю (на прикладі опійної та інтернет-залежностей). Матеріали Перший всесвітній конгрес російськомовних психотерапевтів "Мови психотерапії" Москва, 8-10 жовтня - "Професійна психотерапевтична газета" Офіційний Орган Професійної Психотерапевтичної ліги. № 10 (95) Жовтень, - м. Москва, 2010.
Як налагодити роботу з групами користувачів та сім'ями. Серія «Залучення споживачів та членів їхніх сімей до системи охорони психічного здоров'я»/A Manual to Improve Services Syndycate of Press of the University of Cambridge. Пров. з англ. О. Чернявської. - Київ: Сфера, 2000.
Сидоров П.І. Стратегії розвитку соціальної наркології/П.І. Сидоров//. Психіатр. Жур.-2000.-№5.-С.5-6