Перші терапевтичні спільноти з'явились у 50-60-ті роки ХХ ст. Основною метою цих організацій було надання психотерапевтичної допомоги людям, які вирішили вилікуватись від наркотичної залежності. Основа роботи терапевтичного співтовариства – застосування різних методик, залежно від напряму діяльності кожного суспільства окремо, що є суттєвим доповненням до професійного лікування.
Усі відомі терапевтичні моделі працюють лише за умови добровільного вступу до спільноти, готовності дотримуватися суворого режиму та неухильного виконання правил внутрішнього розпорядку.
Основні норми поведінки у терапевтичних спільнотах:
- повна відмова від психотропних речовин;
- заборона фізичне насильство;
- заборона на контакти сексуального характеру, на період перебування у суспільстві.
Терапевтичне співтовариство є маленькою моделлю соціуму, кожен учасник якого навчається основ здорового способу життя. Дане відновлення здійснюється у три основні етапи:
- Самостійна підготовка, відвідування індивідуальних консультацій, участь у групових заняттях та самообслуговування;
- Навчання, набуття нових кваліфікацій, здійснення трудової діяльності, створення органів самоврядування та участь у спільнотах;
- Проходження повної соціально-психологічної реабілітації з наступною адаптацією у суспільстві.
Перевагою перебування у терапевтичному співтоваристві є створення його членами особливої психологічної атмосфери, що сприяє усвідомленню людині її захищеності та безпеки. Завдяки такій довірчій та комфортній обстановці наркозалежна людина легко адаптується у суспільстві.
